Україна вже зараз перебуває у надзвичайно тяжкому економічному стані. За три десятиліття країна звикла до популістських обіцянок — дешевий газ, електрика «на шару», безкоштовні ресурси. Але реальність інша: обладнання для видобутку й виробництва коштує величезних грошей. І коли ресурси зношуються, потрібні мільйони доларів на відновлення. У більшості випадків цих коштів просто немає.

Проблема власності: від заводів до землі

Усі країни світу вкладають у модернізацію й інфраструктуру, крім України. Натомість ми чіпляємося за зруйновані заводи й підприємства. Приклади приватизації виглядають трагікомічно: алюмінієвий завод у Німеччині з боргом у 60 мільйонів доларів продали за 1 євро, тоді як у нас заводи-руїни вважаються «народним добром», яке «не можна віддати». В результаті вони стоять пусті, заростають бур’янами, а люди залишаються без роботи.

Земля — ще одна проблема. Польща та Словаччина безкоштовно віддавали ділянки під будівництво заводів, завдяки чому залучили інвесторів і створили тисячі робочих місць. Україна ж десятиліттями боїться «втратити чорнозем», блокуючи прихід великих міжнародних компаній.

Втрачені можливості

Завод «Антонова» міг стати світовим лідером у сфері вантажних перевезень. Попит на подібні літаки величезний, Китай міг би замовляти сотні машин для доставки товарів. Але шанс втрачено, бо ми зберігаємо старі цехи-«привиди» замість того, щоб створювати сучасний бізнес.

Натомість українці-емігранти будують імперії за кордоном. Ян Кум, засновник WhatsApp, — яскравий приклад того, як наша країна втрачає таланти, але вперто тримається за руїни.

Чи рятує державна власність?

Державні підприємства в Україні майже завжди приречені на занепад. Приклад — Миколаївський алюмінієвий завод, який після «державного управління» перестав випускати навіть кілограм продукції. Замість розвитку — мільйонні зарплати директорів і розкрадання ресурсів.

Не дивно, що Євросоюз прямо вимагає скорочення кількості державних банків і підприємств. Держава як власник в Україні — це символ корупції, а не ефективності.

Менталітет і олігархи

Головна проблема — менталітет. Українське суспільство боїться олігархів і бізнесу, тоді як у США, Німеччині чи навіть арабських країнах бізнесменам аплодують і зустрічають з радістю. У нас же їх виганяють, тавруючи «ворогами народу».

Між тим саме великі компанії створюють робочі місця й платять податки. Словаччина перетворилася на одного з лідерів автопрому завдяки тому, що залучила міжнародні концерни, створивши вигідні умови. Естонія піднялася завдяки IT-сфері, запропонувавши програмістам кредити та спрощене громадянство.

Що далі?

Без зміни мислення й стратегії після війни Україну чекають не відбудова й розвиток, а темрява, зруйновані заводи, пусті багатоповерхівки та відтік людей за кордон.

Рецепт простий:

• відмовитися від популізму;

• створити чесні прозорі аукціони;

• допустити іноземних інвесторів;

• припинити боротися з бізнесом і почати його підтримувати.

Інакше через менталітет «бідна, але горда» країна ризикує втратити майбутнє.