Ще жодна диктатура не зробила народ багатшим. Приклад тому набагато більш розташована до статку Колумбія. Країна з найбагатшими нафтовими свердловинами та найбіднішим населенням. Що вже тоді говорити про Білорусь…

Сьогодні ми поговоримо про Білорусь і про те, як Білорусь чинитиме опір проти влади Олександра Григоровича Лукашенко, і як усе-таки наприкінці Олександр Григорович переможе свій білоруський майдан.

За 26 років правління Олександр Григорович як досвідчений диктатор збудував дуже жорстку вертикаль влади. ОМОН, повірте мені, не кине каски, не розбіжиться, а стрілятиме по людях гумовими кулями, що зараз і відбувається. Тому Білорусь, на жаль, чекають на дуже важкі часи. На країну чекає найжорстокіший економічний колапс, і тому є причина.

Білорусь – це брат-близнючок Венесуели. Раніше там правил Уго Чавес, зараз – Мадуро, і вони намагалися збудувати напівкапіталізм-напівсоціалізм. Спочатку Чавес сподобався всім, він виступив перед людьми, сказав, що не дасть спекулянтам наживатися на народі. Він запровадив обмеження щодо надбавки вартості, заборонив додавати на продукти харчування більше 10-20%.

Нагадаю, Венесуела – найбагатша за запасами нафти країна. Обійшла і Саудівську Аравію, і Росію, і Арабські Емірати, і Іран… Причому якість венесуельської нафти можна порівняти з арабською нафтою. І населення там не 140 мільйонів як у Росії, а набагато менше, тож, за ідеєю, країна мала бути надбагатою, а венесуельці мали бути дуже забезпеченими людьми.

Але, на жаль, у Венесуелі зарплати по 2 долари, торгівлі немає. Половина жителів перебігла до Колумбії за роботою, бо, порівняно з Венесуелою, це надбагата країна. Там є хоч якась робота і є що поїсти, а у Венесуелі нічого немає. Найбагатша нафтова країна, яка пішла шляхом популізму.

Свого часу венесуельський лідер Уго Чавес почав кричати: «ми не дамо капіталістам заробляти у цій країні, ми обмежуватимемо націнки на медикаменти, на продукти харчування!» А Мадуро, його ставленик, це все втілив у життя. Спочатку все просто зникло з полиць, а потім стало у 10-12 разів дорожче, ніж державний номінал. Зупинилися всі комерційні підприємства, окрім нафтовидобувних. Зарплата 5 доларів на місяць у Венесуелі вважається дуже високою.

Так і Олександр Григорович, він трішки притиснув бізнес, але таки дав зайти транснаціональним російським концернам. Проте зараз конфлікти і з ними також. Білорусь живе коштом нафти і коштом того, що нафта, яка йде з Російської Федерації через їхню територію, не піддається акцизу. І Сечин, і решта олігархів, які дуже близькі до Путіна, примудряються через Білорусь виводити гроші в обхід бюджету.

Колись із кожної тонни нафти акциз був до 400 доларів, – зараз зрозуміло, ціна на нафту впала і акциз менший, – але раніше це все проганялося через НПЗ (нафтопереробні заводи) Білорусі. Таким чином, акциз ми не платимо, а просто постачаємо на НПЗ Білорусі, а вони вже постачають бензин Україні, наприклад. Ось за рахунок цих грошей країна жила.

Ще Білорусь жила коштом експлуатації російської митниці, правильніше навіть сказати – коштом паразитизму. До будь-якого товару, який приходив до Білорусі, приклеювалася марочка, і далі він ішов у РФ. Таким чином, податок скорочувався на митних зборах. Російська Федерація зараз теж починає це припиняти. Ми знаємо ці жарти про те, що у Білорусі на картопляних полях розташовані найпотужніші креветкові ферми. У місцевих картопляних полях найбільше виловлюються креветки у світі, бо саме через Білорусь йде вся креветка, сир Камамбер та інші продукти, проти яких Росія ввела санкції. А Білорусь ставить знак Made in Білорусь і тоді вже можна завозити.

Усе це економіка. Білорусь навела жорсткий лад, але держава нічого не може контролювати. Телевізійну картинку, звісно, ​​можна створити. Припустимо, Олександр Григорович кудись приїжджає і дивиться надої, дивиться, як вирощуються поросята, дає прочуханку недбайливим чиновникам. Але це все фікція, це цирк.

В Україні хоч склався якийсь прошарок олігархів, які відповідають за щось. Звичайно, їх треба гризти, звичайно, вони теж усі зі своїми інтересами, але в цьому й полягає жорстокий світ капіталізму. У цих господарів транснаціональних корпорацій стоїть завдання скоротити витрати, звільнити якнайбільше людей, товар продати якомога дорожче, а вкласти поменше, і на продукцію витратити поменше.

Хтось скаже, що це неправильно, але чому? Подивіться, як модернізуються європейські країни. Наприклад, багато великих автомобільних концернів типу BMW, Porsche, Volkswagen людей скорочували, а роботів поставили. У рік випускається 6 мільйонів автомобілів Volkswagen, і якщо раніше для цього були необхідні мільйони людей, то тепер одна людина за зміну може випустити 100 машин. Тому і собівартість знижується, і якість автомобіля покращується, і збільшується конкурентоспроможність.

Я не приховую, я сам колись працював на фабриці «Saint-Gobain», і мені розповідали, що у 50-60-ті роки там працювало 5 тисяч людей. Нині там працює 50 людей – все роблять роботи, все модернізовано. Вся робота зміщується у сферу послуг.

Чи зможе Олександр Григорович усюди навести лад, як він обіцяє, постійно ганяючи країною й особисто скрізь приїжджаючи, дивлячись на корів і надої? Це маячня!

Ще раз повторюю, на сьогоднішній день кожне дрібне підприємство повинно мати свого господаря. За кожен ресторанчик хтось повинен відповідати – як миють тарілки, як картопля нарізається. Президент не зможе цього робити. У кожному радгоспі він під кожного теля не залізе і не подивиться на кожну свиноматку, як вона народжує. Але, ще раз кажу, білоруси вже цю картинку не їдять, але наші українці пишуть, що нам би такого президента, щоб особисто їздив і дивився, як у корів надої йдуть.

Повірте, на сьогодні лібералізація економіки, на мою думку, йде правильним шляхом. З тим, що казино хочуть звільнити від податків, звісно, ​​я не згоден. Я думаю, що нехай казино буде меншим, але вони мають бути ефективними. З тим, що 5-зірковим, 4-зірковим, 3-зірковим готелям дали право мати казино – я теж не згоден. Але казино має бути, лібералізація має бути в економіці. І все-таки має бути хтось, хто контролюватиме великий бізнес.

А білоруській опозиції, хоч я і не вірю в це, але бажаю перемогти попри все. Білорусь – це така сама гідна країна, як і Україна. Сподіваємося, що вона так само колись отримає безвіз і почне правильний рух у правильному напрямку.